Казки для адаптації дитячого садочку
Адаптація до дитячого садочка – це складний процес пристосування або звикання дитини до нових умов життя, розібратися в якому допоможуть казки.
Для того, щоб адаптація дитини до умов дошкільного закладу пройшла успішно, треба сформувати у малюка позитивне ставлення до дитячого садочка. Тут на допомогу приходить казка. Казка допоможе “пережити”, “проіграти” ситауцію та знайти вирішення промлеми. Дитина буде відчувати себе більш впевненою та спокійною. З доромогою казки діти проживають всі складні моменти, з якими родини найчастіше зіщтовхнуться при адаптації до дитячого садка: розлука з батьками, переодягання, денний сон тощо. Казки розповідають , що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий садок. Важливо в доступній для литини формі розповісти : що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.;, що вихователі, з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть; детально розповісти дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий садок. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було заздалегідь “обіцяно”, – вона відчує себе впевненіше. І і усьому цьому вам допоможе казка. Пропоную декілька казок, які допоможуть малюкові швидше адаптуватись до умов дитячого садочка.
Кузька іде в дитячий садок.
Жило-було маленьке кошеня на ім’я Кузька. Він був сіренький і тільки вушка біленьки. І була у Кузьки мама – велика смугаста кішка Мурка.
Якось мама каже Кузі:
– Завтра ти вперше підеш у дитячий садочок для кошенят.
– Дитячий садок? А що це таке? – трохи злякавшись, прошепотів Кузька.
– Дитячий садок це таке місце, де маленькі кошенята разом граються, сплять та їдять, – посміхнулась мама-кішка.
– Матусю, а мій товариш Гавкунчик теж там буде?
– Ні, Гавкунчик ходитиме в дитячий садок для цуценят. Але ввечері та у вихідні ви будете зустрічатись та розповідати одне одному, як ви гарно проводили час у дитячому садочку, чого нового дізнались та в які ігри грали, – пояснила мама.
Кузька уважно слухав маму, все зрозумів, але в нього не було ніякого бажання йти до садочка. Він не міг уявити, як зможе довго залишитись без матусі. А ще там не буде Гавкунчика. Кошеня довго не могло заснути, перекочувався з боку набік та все міркував про дитячий садок.
– Кузенька, прокидайся, вставай, пий молочко,почисть зубки та ходімо до садочку! – почуло кошеня мамин голос. Вставати з ліжка зовсім не хотілось, але й засмучувати маму теж.
Насправді, Кузька сподівався, що матуся передумає і , замість того, щоб йти у садочок, піде з ним на прогулянку. По дорозі мама розповідала про друзів, яких він знайде у дитячому садочку.
– Мамусю, але в мене є друг – Гавкунчик! Навіщо мені інші друзі?
– Так це ж гарно – мати багато друзів! Це не означає, що ти забудеш Гавкунчика!
В ций момент вони підійшли до садочка. Їм назустріч вийшла пухнаста сіра кішка.
– Доброго ранку! Давай знайомитись. Я – твоя вихователька, мене звуть Пушинка, – промовила вона. – Дивись он там на майданчику інші кошенята, з ними можна потоваришувати та погратись.
Раптом до Кузі підбігло чорненьке кошеня:
– Привіт! Мене звуть Мурзик! Побігли грати в доганялки! – та потягнув за собою.
Мама Мурка помахаласиночкові та пішла по справах. Кузі стало сумно, але Мурзик вже квапив його розпочати гру.
Спочатку вони грали в доганялки та схованки, потім в м’яча. Після ігор вихователька Пушинка розповіла цікаву казку “Хто сказав “Мяу”?”, потім кошенята попили молочка та лягли відпочивати. Після сну кошенята знов грались. Кузька познайомився з іншими кошенятами – ім було так весело та цікаво один з одним, що Кузька не помітив як прийшов час повертатись додому.
– Мамо, це так гарно – ходити в дитячий садок! – радісно говорив Кузька по дорозі додому. – Треба розповісти про садочок Гавкунчику!
– Я вважаю,що і йому є що тобі розповісти, – сказала мама-кішка.
І дійсно, Гавкунчик вже чекав Кузьку, щоб розповісти про свій день. Вони наввипередки розказували один одному про нових друзів, цікаві ігри та іграшки. Потім до самого вечора грали, але не забули вчасно лягти спати, щоб вранці своєчасно прокинутись та не запізнитись у садочок.
Наступного ранку Кузя встав раніше за маму, попив молочка, почистив зубки і приготувався йти в садочок. Він знав, що його чекає новий незабутній день.
Казка про зайчення яке боялося, що мама його забуде в дитячий садок.
Одного разу Зайчик і мама-зайчиха йшли в дитячий сад. Зайка дуже переживав і засмучувався, що мама його не забере ввечері з дитячого садка.
Він весь час запитував: мама, а ти ввечері мене забереш?
– Звичайно, заберу тебе, Зайка. Я обов’язково прийду за тобою після роботи.
Але зайка все ніяк не міг в це повірити і питав все знову і знову.
Випадково ця розмова почув Слоненя. Він ходив у ту ж групу, що і Зайка, і запитав у Зайчика на прогулянці:
– Зайка, невже ти боїшся, що мама тебе не забере додому?
– Так, я дуже боюся, що мама залишить тут мене, – відповів Зайчик.
На це Слоненя сказав:
– Ти чого, Зайка? Такого не може бути. Всіх діток ввечері забирають додому мами і тата. Вночі дитячий сад абсолютно порожній. Тільки вранці приходять дітки.
Зайка запитав:
– Зовсім-зовсім порожній?
Слоненя відповів:
– Зовсім зовсім. Дітки тільки вранці приходять в садок. Ось давай з тобою ввечері подивимося, чи заберуть абсолютно всіх діток додому.
Коли ввечері зверятки повечеряли, то Слоненя і Зайченя стали чекати, кого ж заберуть першим. У цей день першу забрали кішечку. За нею прийшла мама. Потім забрали ведмедика, левеняти, білочку, кролика, мишку і пінгвіна. Всі були дуже раді, що за ними прийшли мама і тато. Кого ж забрали останнім, Слоненяті і зайченя не вдалося подивитися. Так як за ними теж прийшли мами. І вони з радістю побігли додому. Зайчонку так подобався цей момент, коли мама його забирала ввечері додому. Він був такий щасливий і ввечері розповідав мамі, що ж у нього сталося цікавого за весь день в дитячому садку.
Казка про те, як Алла полюбила в садок ходити.
Перш, ніж розповісти дитині нашу казку, ненав’язливо дізнайтеся у нього, в яку іграшку він любить найбільше грати в дитячому саду. Потім замініть на неї кубики, а замість дівчинки Інни підставте ім’я будь якого малюка з групи вашої дитини. Якщо ви розповідаєте казку хлопчикові, то героїв казки теж зробіть особами чоловічої статі.
– Мама, ну мама !!!! Я більше не хочу ходити в дитячий садок, – просила маму Алла. – Давай залишимося вдома! Ну давай!
– Добре, – відповіла мама.
І з цього моменту Алла перестала ходити в дитячий сад. Так минуло два тижні. Одного разу Аллочка з мамою пішли разом в магазин за продуктами.
– Алла, Алла, привіт! – Долинуло десь збоку.
Дівчинка озирнулася і побачила Інну.
– А ти чому в дитячий сад тепер не ходиш? – Запитала Аллу Інна. – Ми, всі хлопці, так тебе чекаємо! А ще у нас біда трапилася! Пам’ятаєш кубики, в які ти любила грати? Вони вчора пропали. Ми вже все обшукали, ніде їх немає!
– Як пропали? – Заметушилася Алла. – Де ж вони можуть бути?
– Не знаю, – сумно відповіла Інна. – Ну так що? Ти завтра прийдеш?
– Прийду, обов’язково прийду, – задумливо сказала дівчинка.
На наступний ранок Алла сама прокинулася дуже рано і попросила маму відвести її в садок. Прийшла, привіталася з вихователькою і хлопцями і відразу пішла улюблені кубики шукати. У шафі їх немає, під шафою теж …
– Кубики, ну де ж ви? – Сумно запитала Алла.
Але вони так і не з’явилися.
Увечері мама прийшла забирати доньку додому. Аллочка одяглася і вони пішли. Йдуть через парк, дощик мрячить.
Раптом Алла бачить, що її улюблені кубики на мокрій і холодній лавці лежать.
– Мама, дивись! – Вигукнула дівчинка. – Там кубики з нашого дитячого садка лежать! У тебе немає пакета? Я хочу їх забрати і завтра назад в садок віднести.
Мама дала доньці великий пакет і дівчинка відразу ж кинулася збирати з лавочки різнокольорові кубики.
– Ех, кубики! Як же ви тут опинилися? Хто вас сюди приніс?
– Привіт, Алла! Зраділи іграшки! Ми такі раді тебе бачити! Нас сюди ніхто не приносив! Ми тебе чекали-чекали, а ти все до нас в гості в садок так і не приходила. Ми дуже засмутилися і пішли тебе шукати, але загубилися.
– Ось воно що! – Засміялася дівчинка! – А я вас сьогодні весь день в групі шукала! Ви більше не тікайте! Я тепер обов’язково в садок буду ходити!
А вночі Аллі приснився сон, як вона разом з вихователькою і іншими хлопцями розучувала пісню для мами на свято 8 березня, як на Новий Рік їм дарували подарунки, як весело вона грала з хлопцями, як побудувала велику фортецю з кубиків і багато-багато іншого.
Вранці, прокинувшись і збираючись в садок, дівчинка подумала:
– А в садку добре!
І, взявши пакет з кубиками, радісно побігла наздоганяти маму.
Казка про дитячий садок «Жили-були в лісі різні звірі».
В одному будинку жила сім’я ведмедів: тато-ведмідь, мама-ведмедиця, ведмежа Мишко. В іншому будинку жили зайці: мама-зайчиха, тато-заєць, старенька бабуся Зая і маленький зайченя. А в третьому будинку жили лисиці: тато, мама і дочка-лисичка. А ще жили в лісі Вовчиця з Вовченям, Мишка з Мишеням і багато інших звірі, великі і маленькі.
Поки малюки не підросли, вони грали кожен біля свого будиночка, у своїй норки або у свого лігва. Але ось стали вони постарше, і батьки вирішили, що пора дітям один з одним познайомитися, щоб було їм веселіше грати. І влаштували в лісі дитячий сад для звірят! У вихователі покликали мудру тітоньку Сову, щоб вона навчила дітей дружити.
Знайшли звірі в лісі відповідну галявинку, де малюки могли б разом грати, зробили загородку, поставили ліжечка та столики, принесли побільше іграшок і привели туди своїх малюків. Одні звірята, як тільки побачили нові іграшки, з мамами попрощалися і побігли грати. А Зайчишка маленький злякався, притулився до матусі і відійти від неї боїться. Малюків багато, всі бігають, грають, а маленький Зайка все стоїть і стоїть біля мами.
Побачила це тітонька Сова, але не стала зайченя лаяти, а дозволила йому в перший день побути в садку разом з мамою. Зайчик до мами на ручки заліз і звідти дивився, ніж інші займаються. Тут Мишеня захотів в м’ячик пограти, а як одному-то? Став Мишеня зайченя м’ячик катати, а Заинька взяв м’ячик і Мишеняті покотив. Бачить мама-зайчиха, що подружилися дітки, грають разом, м’ячик катають і сміються. «Ну, малюк, пора йти”, – через якийсь час сказала мама-зайчиха. «Ні, мам, я краще тут пограю, а потім ти за мною прийдеш».
Домовилися, що в перший день мами заберуть малюків після обіду. Ось звірята пограли, погуляли і сіли за стіл обідати. Зайка швидко свій обід схрумкал, а ведмежа сидить і чекає, хто його з ложечки погодує. Підійшла до нього тітонька Сова, показала, як ложку тримати, і став Мишко потихеньку сам кашу їсти. Лапки у нього незручні, але намагається ведмежа, пихкає! «Я, – каже, – тепер і вдома буду сам є! Адже я вже великий! ».
Після обіду діти віднесли посуд і стали збиратися додому. За зайченя бабуся прийшла, за Лисенком – тато, за Мишко – мама-Ведмедиця. Всі дітлахи розійшлися дуже задоволені. Деякі навіть йти не хотіли, але тітонька Сова сказала, що на ніч дитячий сад закривається, і зараз кожен піде до себе додому, а завтра вранці вони знову зустрінуться і будуть разом грати.
З тих пір в лісі так і повелося: найменші сиділи по нірках з мамами, а ті, хто постарше, приходили до тіточки Сови в дитячий садок. У кожного малюка там був свій шафку для одягу і своя ліжечко, де малюк спав після обіду. Вечорами мами забирали діточок додому, а садок на ніч закривався.
Як працювати з казкою:
Зіграти в цю казку з іграшками.
Розповісти, як самі ходили в дитячий сад (чим любили займатися в дитячому саду, улюблені ігри і заняття в дитячому садку, з ким дружили).
Розглянути з дитиною свої дитячі фотографії, в дитячому саду.
Проілюструвати і оформити у вигляді книжки-малятка.
Казка, як Марина в садок ходила.
Жила – була на білому світі дівчинка Марина. Було Марині три рочки, і вона страшенно не любила ходити в дитячий садок. Щоранку просила вона батьків дозволити їй залишитися вдома. Батьки дуже засмучувалися від таких слів дочки.
І ось одного разу мама дозволила Марині залишитися вдома. День будинку тягнувся якось незвично довго. Дівчинка тинялася з кутка в куток, грати з іграшками їй набридло, від телевізора вона втомилася, а просити маму пограти з нею або сходити погуляти, їй не хотілося. І наступного ранку Марина погодилася піти в сад.
Коли вона зайшла в групу всі діти закричали:
– Ура! Марина прийшла! Чому тебе вчора не було? Ми всією групою ходили в цирк! На веселе подання! Було так здорово!
Прикро стало Марині: адже їй так сумно було вдома, коли її друзі були в цирку.
Довго чи недовго ходила Марина в садок, а стала пручатися знову. І на цей раз мама дозволила доньці залишитися вдома. І знову тягнувся день, і здавалося дівчинці, що він ніколи не закінчиться.
На другий день Марина повернулася в садок. Хлопці навколо знову обговорювали щось цікаве.
– Марина! Ми всією групою їздили на дитячу залізницю і там каталися на поїзді … а потім гуляли по парку! .. а в парку зустріли білочку! … а в дитячому поїзді є зручні столики … а хлопці-провідники розповіли веселу історію … а поїздом керував теж хлопчик , йому всього 13 років! … – захлинаючись розповідали хлопці.
До сліз стало прикро дівчинці: як же так, знову вся група раділа і обговорювала цікава подія, а до Марини нікому не було діла …
День за днем Марина знову ходила в садок. Довго чи коротко, тільки знову Марина маму просить: «Мамо, можна я вдома на денечек залишуся?»
– Залишайся, – відповіла мама, – але пам’ятай, що це було твоє рішення.
Коли Марина через день знову з’явилася в групі, то побачила, що на поличці стоять дуже красиві фігурки з пластиліну – і зайчик там, і лисичка, і ведмежа! ..
– Ой, краса-то какая !!! – захоплено завмерла Марина.
– Дивись, Марина, цього зайчика я сама зліпила! – сказала дівчинці подружка Оксана, вказуючи на того самого зайчика, який так сподобався Марині, – до нас вчора спеціальний учитель приходив і показував, як це зробити! А це ведмежа Андрушко зліпив, он ту лисичку – Танюша.
Чи не витримала Марина – заплакала: «Ну чому ж я завжди все найцікавіше пропускаю !? Не буду більше садок пропускати! »
З цього самого дня Марина завжди ходила в дитячий садок, і навіть якщо хворіла, то завжди намагалася швидше вилікуватися, щоб не пропустити чогось цікавого.
Казка про хлопчика Славіка, який не хотів ходити в дитячий садок.
Казкотерапія для дітей, які переживають період адаптації до дитячого садка, допоможе впоратися зі стресом. Тому прочитайте дитині казку про хлопчика Славіка, який не хотів ходити в дитячий садок. Діти ідентифікують себе з головними героями казок, тому слухаючи історії про хлопців, схожих на них, їм легше боротися зі своїми страхами та переживаннями. Тому якщо Ви читаєте казку доньці, то замініть головного героя на дівчинку (наприклад, Соню), а залізницю на будиночок для ляльок.
Жив-був маленький хлопчик Славик. Славік жив з мамою і татом. Мама і тато його дуже любили, грали з ним, годували його, читали йому книжки і розповідали казки. Найбільше на світі Славік любив грати в іграшки! У нього були машинки, кубики, м’ячики і навіть кольоровий папір і пластилін! Але Славик завжди хотів мати залізну дорогу. Таку, по якій їздять потяги. Тільки Славко був маленький і не знав, як розповісти батькам про залізницю. Доводилося грати в машинки і кубики! І Славік це із задоволенням робив.
Одного ранку, Славіка розбудив тато і покликав його на кухню. На кухні мама готувала сніданок. У Славіка в тарілці лежала каша (яку він не дуже-то любив) і ягоди з варення (яким він дуже навіть любив ласувати). Славік почав возити по тарілці ложкою – виходили гарні розводи. Але батьки не дали Славіку помилуватися на підсумкову красу. «Сьогодні потрібно поквапитися», – сказала мама. «Ти сьогодні йдеш в дитячий сад!», – оголосив урочисто тато. Славик не хотів йти в дитячий сад. По-перше, він не знав, що це таке … По-друге, сьогодні його чекали його іграшки. Він хотів побудувати будиночок з кубиків, покатати всі свої іграшки на машинках, розфарбувати картинку, яку він почав малювати на шпалерах поруч з батареєю. Але батьки не хотіли нічого слухати: «Нам треба на роботу! Чи не залишишся ж ти вдома один? ».
Славіка причесали і одягли. Хоча Славік і так умів сам одягатися. Було прикро. Невже його тепер завжди будуть одягати дорослі? По дорозі в садок тато пояснював Славіку, що в садку буде тітка-вихователька, а також інші хлопці і багато іграшок. У дитячому садку Славіку не сподобалося. Кімнатка була маленька, в ній стояли шафки з картинками, дітей не було, і іграшок теж! Однак на зустріч вийшла вихователька: «Здрастуй, Славік! Мене звуть Ірина Іванівна. Я тебе чекала. Ось твій шафка, роздягайся швидше! ». Мама розділу Славіка. Славик знову здивувався: він же може це робити САМ! Потім мама сказала: «Ну, все, Славік! Тепер ми з татом йдемо на роботу, а ти залишишся тут. Ми за тобою повернемося ввечері. Не сумуй!”. Тут Славік зрозумів, що він не хоче залишатися без мами і тата в дитячому саду. Крім того, він не хоче залишатися тут до самого вечора з Іриною Іванівною. Що він буде робити? Всі його іграшки залишилися вдома! Славік зрозумів, що він буде дуже-дуже сумувати, і вирішив дати зрозуміти це батькам. Славік заплакав! Ну так! Хлопчики не плачуть. Але в таких ситуаціях хто завгодно заплакав би! Мама і тато злякалися. Славік подивився на них і побачив, що якщо він заплаче голосніше, вони його заберуть додому. Славік набрав повні груди повітря і приготувався видати «ААА !!! НЕ пойдуууу !!! Чи не хочуууу !!! Мамааа !!! Хочу до тебеееее !!! ». Але тут в кімнатку вбігли дівчинка і хлопчик. Вони грали у великий червоний м’яч. Славік заглянув в кімнату, з якої вони вибігли, і побачив там ще хлопців. І ще він побачив багато іграшок. Славіку стало цікаво. Він забув на час про маму і тата і пішов досліджувати нову кімнату. Там були столики, стільчики, кубики, книжки, ляльки, м’які ведмедики і зайчики, а посередині кімнати … Посередині кімнати стояла велика залізна дорога. І хлопчики возили по ній паровозики! Славік підбіг до хлопчиків. А Ірина Іванівна дала йому маленький паровозик і запропонувала пограти з хлопцями. Звичайно, Славик з радістю погодився! Ту-ту! Паровозик їде! Їде в далекі краї! А за ним – паровозик Максимка і паровозик Юри. Славік знайшов собі нових друзів! Вони пограли в паровозики, потім поїли (знову кашу!), Потім пішли гуляти і на прогулянці побудували з піску гараж! А коли за Славіком прийшли мама і тато, Ірина Іванівна читала всім хлопцям цікаву історію про маленького хлопчика, який не хотів йти в дитячий сад. І цього хлопчика теж звали Славіком!
Обговоріть з дитиною, що йому запам’яталося з казки. Що йому сподобалося? Що не сподобалося? Нехай малюк придумає, як розгорталися події на наступний день. Чи хотів Славик в дитячий сад? Що він там робив?
Казка про дитяче ліжко.
Жило- було собі дитяче ліжко. Воно жило в дитячому садочку, в групі, разом з іншими ліжками. Восени до групи прийшли діти. Ліжка вбралися в чисту, запашну постільну білизну та стали неймовірно гарними. Кожного дня до них приходили малюки і лягали відпочивати. Ліжка їх дуже лагідно зігрівали. Діткам було тепло та затишно і вони засинали. Ліжка дуже раділи.
Але до одного ліжка ніколи ніхто не приходив і воно дуже сумувало. Йому так хотілось когось зігріти! Так і стояло те ліжко одне-однісеньке, сумне та невеселе. І ось одного дня в групі з’явився новий хлопчик і ліжко нарешті отримало друга. Воно дуже зраділо: “Ура! Тепер я маю кого зігрівати та дарувати сни!”. Кожного дня ліжко з нетерпінням чекало хлопчика і намагалось найшвидше зігріти його та подарувати солодкий чарівний сон. Але щось трапилось і хлопчику перестало подобатись спати в садочку. Він постійно плакав та звав маму. Ліжко дуже засмутилось і з усіх сил намагалось заспокоїти дитину, щоб та нарешті заснула. Але хлопчик не спав. Ліжко стало побоюватись, що невдовзі може знов залишитись одне-однісеньке. Кожне ліжко мріє про те, щоб дарувати сон та тепло дитині. І наше ліжко також!
У тебе в садочку теж є ліжко. Воно тебе чекає і дуже радіє коли ти до нього приходиш.
Казка, як Оля полюбила садок.
Не піду в дитсадок, – сказала Оля. Оленька, дитинко, мені потрібно йти на роботу, – просила її мама. – Якщо я не буду працювати, у нас не буде грошей, а якщо не буде грошей, нам нічого буде їсти.
Але Оля крутила головою і продовжувала вередувати. З кухні прибіг кіт Мурзик, стрибнув до Олі на коліна і сказав: «Мяу, хочу смачного молока і рибку». Гав-гав, – пролунав дзвінкий гавкіт пуделя Артемона. -Вічний цей кіт випрошує їжу, я, може, теж хочу смачну кісточку, але чекаю, коли мене погодують. Ну, ось і тваринам потрібна їжа, – сказала мама. – І черепашка чекає соковиту капусту. Оля подивилася на тварин і задумалась.
– Не так вже й погано в дитячому саду: на Новий рік подарунки дарували, і дід мороз приходив, побудували велику гірку з хлопцями і каталися. Скоро 8 березня, і Анна В’ячеславівна говорила, що буде ранок. Прийдуть мами і бабусі, а ми будемо з хлопцями співати, і танцювати, і читати вірші, будемо дарувати листівки, які самі змайстрували, і мама купить мені плаття і красивий бант.
Мама вийшла в передпокій. Оля, одягнена в шубку і чобітки, чекала маму.
– Йдемо в дитячий сад, – сказала вона мамі. – Я пожартувала.
З тих пір Оля завжди ходила в дитсадок і не вередувала. Там було завжди весело і багато друзів, а коли поверталася додому, її радісно зустрічали кіт, пес і черепашка. У них завжди була їжа. А Оле мама до ранок купила дуже гарна сукня і бант.
